Українське мистецтво другої пол. ХХ ст. — ХХІ ст.: полістилізм.

Назва постійної експозиції «Українське мистецтво другої пол. ХХ ст. — ХХІ ст.: полістилізм», відповідає змісту музейної колекції, зібраної за 30 років існування закладу. Із семи тисяч одиниць зберігання до експозиції відібрано 233 творів живопису, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва. Їх розміщено у чотирьох залах, кожен з яких представляє окремий розділ збірки.

Зал №1

Соцреалізм: свобода і несвобода вислову Представлено картини ліричного плану — пейзажі, натюрморти, портрети — роботи титулованих художників реалістичного напрямку: Сергія Григор’єва (1910–1988), Володимира Костецького (1905–1968), Костянтина Ломикіна, Івана Холоменюка, Валентини Цветкової, Івана Шутєва, Сергія Шишка (1911–1997) та інших. Валентина Цвєткова. Флокси. 1972 Костянтин Ломикін. В саду. 1974 Зал №3 Неофольклорна хвиля — феномен українського мистецтва 1980-х– початку 1990-х Представлено твори, у яких зафіксовано потужну неофольклорну лінію в українському мистецтві 1980–1990-х років. Саме на цей період припадає пік формування музейної збірки. Авторами робіт, виконаних в різних мистецьких техніках (живописі, розписі на тканині, паперовитинанні), є яскраві творчі індивідуальності, внутрішній світ яких глибинно пов’язаний з історією, культурою і ментальністю власного народу: Андрій Антонюк (1943–2013), Борис Буряк, Петро Гончар, Феодосій Гуменюк, Микола Мазур, Вікторія Дубовик, Тетяна Мисковець (1954–2012), Тетяна Ядчук-Богомазова, Людмила Мазур (1947–2000). Ніна Буряк Автопортрет в національному. 1988 Роман Петрук Дівчина з глеком. 1985 Людмила Мазур Свято. 1989 Зал №4 Полістилізм сучасного мистецтва Експозиція «Полістилізм сучасного мистецтва» засвідчує, що в творчості окремих художників другої половини ХХ ст.— ХХІ ст. домінує не стільки тяжіння до певного стилістичного напрямку, скільки індивідуальне самовираження, «авторський почерк». Спробуємо коротко окреслити деякі формально-пластичні уподобання авторів та чуттєво-психологічну спрямованість експонованих творів. Полотна видатного представника львівської художньої школи Карла Звіринського (1923–1997) — це твори інтелектуала і філософа. Стилізовані дрібні предмети в них співіснують із абстрактними формами, що є символами, ідеями речей. Людина тут відсутня, і, водночас, присутня у всьому — зображеному на полотні, в ретроспекції часу. Його учні і послідовники виробили кожен свою образну мову. Гармонійного співвідношення простору і пластичних форм прагнув у своїх роботах Зеновій Флінта (1935–1988). У творчості Олега Мінька (1938–2013) ключове місце посідає образ людини та її долі, створений у своєрідній експресіоністичній манері. Роботам Любомира Медвідя притаманна скупа кольорова палітра та глибокий психологізм образів. Колористичні полотна Василя Федорука (1959–2015) позначені напруженою, динамічною атмосферою. Конкретика, присутня у творах Романа Жука, має мало спільного з реальністю. Художник створює примарний, ірреальний світ, існуючий хіба що уві сні. На полотнах Михайла Красника предметність існує у вигляді знаку. Ці зображення асоціюються з символічними малюнками, що дійшли до нас з архаїчних культур. Львів’янин Василь Бажай в експозиції представлений ранніми творами. Ці полотна не можна назвати абстрактними, хоча реальність присутня тут лише як відлуння, як уривок сну, як асоціативні образи. Широке коло інтерпретацій пропонує творчість хмельницького художника Михайла Ніколаєва, умовний фігуратив якого, вочевидь, зумовлений способом мислення митця, що творить ляльковий світ. Роботи вінничанина Ігоря Ященка — навіть не картини, а своєрідні колірні об’єкти. На живописній площині проступають об’ємні фрагменти, зроблені з чужорідних матеріалів. Така колажність апелює до мистецтва поп-арту 1960-х років. Широко представлена творчість одеських нонконформістів — Людмили Ястреб (1945–1980), Валерія Басанця, Віктора Маринюка, Олександра Стовбура, Олега Волошинова, спільними рисами творчості яких є певна камерність, особливе ставлення до естетики білого кольору. Художник з Полтави Лев Маркосян звертається до чорного, використовуючи його як благородну амальгаму, яка просвічує крізь фарбу, виявляє структуру мазка, надає кольору самодостатнього значення. Живописний ряд доповнений об’ємно-просторовими творами, що надають експозиції особливої виразності та естетичної довершеності: стилізовані керамічні композиції львівського митця Романа Петрука, хоча й народжені конкретною історичною епохою, здається, ще довго не втратять своєї актуальності, бо взаємовідносини людини і влади — проблема вічна. Немовби створена для вічності незбагненна «Меланхолія» київського скульптора Олександра Дяченка; теми культурного поступу нації, вірності традиціям порушує художник-філософ з Тернополя Дмитро Стецько (1943–2017); скульптура одеського митця Миколи Степанова «Предок» є своєрідним талісманом нашого музею. Вона сприймається як уособлення незнищенності народного духу, безперервності зв’язку поколінь. Представлений у цьому залі невеликий за кількістю імен та обсягом робіт «зріз» сучасного українського мистецтва демонструє гармонійне співіснування в ньому найрізноманітніших тенденцій і естетичних смаків. Олег Мінько Жінка, що йде селом. 1993 Роман Петрук Олімп. 1975 Ігор Ященко Фараон. 2005–2006 Роман Жук Портрет Натії. 1987 Лев Маркосян Осіннє світло. 1988 Зал №5 Змістовність абстрактного живопису Демонструє найбільш радикальну течію нонконформізму — абстрактне мистецтво, яке візуалізується в полотнах й об’ємних композиціях Володимира Цюпка, Євгена Рахманіна, Сергія Савченка, Миколи Малишка, Миколи Кривенка, Ігоря Дороша, Дмитра Стецька, Ганни Лисик, Ігоря Ковалевича. Сергій Савченко. Теплий місяць. 1992 Ігор Ковалевич. Композиція. 1993 Дмитро Стецько. Віконниці. 2005 В кожному з чотирьох осередків музейного простору живописні полотна доповнені співзвучною їм за стилістикою скульптурою.

Зал №2

Виставковий зал Окрім постійної експозиції, ще одна форма оприлюднення колекції — тимчасові виставки, для яких використовується останній з п’яти музейних залів. «Пори року. Пейзаж», «Лики часу. Портрет», «Ми — українці!», «Світ дитинства», «Провісники незалежності», «Дивосвіт Марії Приймаченко» — це далеко не повний перелік найбільш цікавих тематичних експозицій, що познайомили відвідувачів з сотнями творів, які зберігаються в запасниках музею. Доброю традицією стали також виставки-огляди нових надходжень. В цьому залі презентуються не лише музейні надбання, а й персональні та групові виставки українських митців. В його стінах представляли свою творчість Іван Марчук, Ніна Денисова, Емма Андієвська, Ака Перейма, Володимир Цюпко, Сергій Савченко та багато інших визнаних майстрів. Виставкова діяльність музею — це віддзеркалення фрагментів живої картини сучасного мистецтва, в якому співіснують найрізноманітніші тенденції та найширші естетичні смаки. При необхідності і інші зали музею теж використовуються для проведення тимчасових виставок.

 

Зал №3

Неофольклорна хвиля — феномен українського мистецтва 1980-х– початку 1990-х Представлено твори, у яких зафіксовано потужну неофольклорну лінію в українському мистецтві 1980–1990-х років. Саме на цей період припадає пік формування музейної збірки. Авторами робіт, виконаних в різних мистецьких техніках (живописі, розписі на тканині, паперовитинанні), є яскраві творчі індивідуальності, внутрішній світ яких глибинно пов’язаний з історією, культурою і ментальністю власного народу: Андрій Антонюк (1943–2013), Борис Буряк, Петро Гончар, Феодосій Гуменюк, Микола Мазур, Вікторія Дубовик, Тетяна Мисковець (1954–2012), Тетяна Ядчук-Богомазова, Людмила Мазур (1947–2000).

Зал №4

Полістилізм сучасного мистецтва Експозиція «Полістилізм сучасного мистецтва» засвідчує, що в творчості окремих художників другої половини ХХ ст.— ХХІ ст. домінує не стільки тяжіння до певного стилістичного напрямку, скільки індивідуальне самовираження, «авторський почерк». Спробуємо коротко окреслити деякі формально-пластичні уподобання авторів та чуттєво-психологічну спрямованість експонованих творів. Полотна видатного представника львівської художньої школи Карла Звіринського (1923–1997) — це твори інтелектуала і філософа. Стилізовані дрібні предмети в них співіснують із абстрактними формами, що є символами, ідеями речей. Людина тут відсутня, і, водночас, присутня у всьому — зображеному на полотні, в ретроспекції часу. Його учні і послідовники виробили кожен свою образну мову. Гармонійного співвідношення простору і пластичних форм прагнув у своїх роботах Зеновій Флінта (1935–1988). У творчості Олега Мінька (1938–2013) ключове місце посідає образ людини та її долі, створений у своєрідній експресіоністичній манері. Роботам Любомира Медвідя притаманна скупа кольорова палітра та глибокий психологізм образів. Колористичні полотна Василя Федорука (1959–2015) позначені напруженою, динамічною атмосферою. Конкретика, присутня у творах Романа Жука, має мало спільного з реальністю. Художник створює примарний, ірреальний світ, існуючий хіба що уві сні. На полотнах Михайла Красника предметність існує у вигляді знаку. Ці зображення асоціюються з символічними малюнками, що дійшли до нас з архаїчних культур. Львів’янин Василь Бажай в експозиції представлений ранніми творами. Ці полотна не можна назвати абстрактними, хоча реальність присутня тут лише як відлуння, як уривок сну, як асоціативні образи. Широке коло інтерпретацій пропонує творчість хмельницького художника Михайла Ніколаєва, умовний фігуратив якого, вочевидь, зумовлений способом мислення митця, що творить ляльковий світ. Роботи вінничанина Ігоря Ященка — навіть не картини, а своєрідні колірні об’єкти. На живописній площині проступають об’ємні фрагменти, зроблені з чужорідних матеріалів. Така колажність апелює до мистецтва поп-арту 1960-х років. Широко представлена творчість одеських нонконформістів — Людмили Ястреб (1945–1980), Валерія Басанця, Віктора Маринюка, Олександра Стовбура, Олега Волошинова, спільними рисами творчості яких є певна камерність, особливе ставлення до естетики білого кольору. Художник з Полтави Лев Маркосян звертається до чорного, використовуючи його як благородну амальгаму, яка просвічує крізь фарбу, виявляє структуру мазка, надає кольору самодостатнього значення. Живописний ряд доповнений об’ємно-просторовими творами, що надають експозиції особливої виразності та естетичної довершеності: стилізовані керамічні композиції львівського митця Романа Петрука, хоча й народжені конкретною історичною епохою, здається, ще довго не втратять своєї актуальності, бо взаємовідносини людини і влади — проблема вічна. Немовби створена для вічності незбагненна «Меланхолія» київського скульптора Олександра Дяченка; теми культурного поступу нації, вірності традиціям порушує художник-філософ з Тернополя Дмитро Стецько (1943–2017); скульптура одеського митця Миколи Степанова «Предок» є своєрідним талісманом нашого музею. Вона сприймається як уособлення незнищенності народного духу, безперервності зв’язку поколінь. Представлений у цьому залі невеликий за кількістю імен та обсягом робіт «зріз» сучасного українського мистецтва демонструє гармонійне співіснування в ньому найрізноманітніших тенденцій і естетичних смаків.

Зал №5

Змістовність абстрактного живопису Демонструє найбільш радикальну течію нонконформізму — абстрактне мистецтво, яке візуалізується в полотнах й об’ємних композиціях Володимира Цюпка, Євгена Рахманіна, Сергія Савченка, Миколи Малишка, Миколи Кривенка, Ігоря Дороша, Дмитра Стецька, Ганни Лисик, Ігоря Ковалевича. Сергій Савченко. Теплий місяць. 1992 Ігор Ковалевич. Композиція. 1993 Дмитро Стецько. Віконниці. 2005 В кожному з чотирьох осередків музейного простору живописні полотна доповнені співзвучною їм за стилістикою скульптурою. Зал №2 Виставковий зал Окрім постійної експозиції, ще одна форма оприлюднення колекції — тимчасові виставки, для яких використовується останній з п’яти музейних залів. «Пори року. Пейзаж», «Лики часу. Портрет», «Ми — українці!», «Світ дитинства», «Провісники незалежності», «Дивосвіт Марії Приймаченко» — це далеко не повний перелік найбільш цікавих тематичних експозицій, що познайомили відвідувачів з сотнями творів, які зберігаються в запасниках музею. Доброю традицією стали також виставки-огляди нових надходжень. В цьому залі презентуються не лише музейні надбання, а й персональні та групові виставки українських митців. В його стінах представляли свою творчість Іван Марчук, Ніна Денисова, Емма Андієвська, Ака Перейма, Володимир Цюпко, Сергій Савченко та багато інших визнаних майстрів. Виставкова діяльність музею — це віддзеркалення фрагментів живої картини сучасного мистецтва, в якому співіснують найрізноманітніші тенденції та найширші естетичні смаки. При необхідності і інші зали музею теж використовуються для проведення тимчасових виставок.

Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Інші подіїї зараз

Рецензія

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється : використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Відгук:

Завантажити фото:
Вибрати
Афіша
Показати
Теги
Показати