В рамках рубрики «Герої нашого міста» ми продовжуємо розповідати про людей, які гідні називатися справжніми героями. Цього разу, до Дня Перемоги, журналіст сайту 0382.ua поспілкувався з ветераном, Героєм, захисником, патріотом та Почесним громадянином Хмельницького в одній особі.

Іван Іванович Бабак брав участь у Великій Вітчизняній війні від її початку і до дня, коли військо ворога капітулювало остаточно, а пізніше ще й був радником в арабо-ізраїльській війні. У той день, як на територію України увірвалися німецько-фашистські війська, юному Івану було лише 18 років. Щойно закінчивши Ржищівське педагогічне училище, він записався у добровольці та пішов воювати.

«З 22 червня 1941 року до 9 травня 1945 — цей період я провів у танку, на танку й за танком (прим. усміхається). Закінчив педагогічне училище та отримав направлення в місто Акерман, викладати українську мову та літературу, але всі плани зруйнувала війна. Тоді в армію брали з 20 років, а я набрав команду і всі ми пішли добровольцями. Нас відправили в Київ. Вже поблизу столиці були бомбардування — це можна назвати нашим першим бойовим хрещенням. На щастя, всі залишилися живі. Тільки склали екзамени в танкове училище, як нас відправили на оборону Києва у складі курсантського батальйону. Окопи вирили загальною довжиною 100 кілометрів. Київ ми не здали, поки не надійшов наказ покинути місто», — пригадує початок війни Іван Бабак.

Спілкуючись, Іван Іванович показував фото та розповідав про своїх бойових товаришів. Про все це, про свою історію життя у воєнний час та післявоєнний період, герой нашої рубрики написав у власній книзі «С уважением к прожитому. Воспоминания танкиста». Але до теми творчості у житті Івана Бабака ми повернемося трішки згодом.

DSC07495

Бойові побратими та друзі ветерана.

Зараз же, безпосередньо, про роки війни. Про час, коли, як каже сам герой: «Під ногами горіла земля». Іван Іванович пам’ятає кожен з проведених боїв, кожну з надважких битв і ті втрати, які вони принесли. Окрім того, що в той час загинуло безліч друзів та бойових побратимів, він сам отримав 5 поранень.

«Були поранення і в ногу, і в спину. Одне з них отримав під час Курської битви. Запеклі бої тривали 50 днів. Тоді постало питання бути чи не бути Радянському союзу. З обох сторін воювали 4 мільйони солдатів, на 5 фронтах. Фашисти покладалися на свої нові танки: «Тигр» та «Пантера». Дійсно, у ворога була сильна техніка, але наші солдати здійснили 40 танкових таранів. Ми вистояли та погнали ворога туди, звідки він прийшов», — продовжив Іван Бабак.

DSC07499

Так таранили ворожі танки. Інколи гусениці добиралися аж наверх, до башти

До найважчих та трагічних битв герой також відносить бої у Прибалтиці. Якщо Таллін вдалося взяти майже без спротиву противника, то зіткнення з ворогом біля Нарви та Таненберга перетворилися на справжнє побоїще.

«Найсильніша лінія оборони — Таненберг. Не взяли ми її за 7 місяців. Як атака, так і горимо… Полк, в якому я воював, за 16 днів боїв втратив 3 склади танків. У битві за Нарву згоріло 3 полка разом з екіпажами», — пригадує, тоді вже командир танкової роти легендарних Т-34.

DSC07498

Кожна нагорода по своєму важлива та особлива та у кожної є своя історія

У наше місто Іван Іванович потрапив у 1965 році за розподіленням. Говорить, що воно йому одразу сподобалося, адже повітря у Хмельницькому свіже і навкруги все зелене. Хоча пригадує, що був момент коли пропонували перевестися на Схід Росії та одразу отримати підвищення. Тоді порадившись з дружиною, вони вирішили залишитися тут.

«Приїхав я сюди, а всі ж думають, звільнятися та переводитися буду. Виявилося приїхав повідомити, що лишаюсь. Мені й кажуть: «Що ж ти, генеральські погони на Україну проміняв?». Я в Україні народився і жити хотів тут, в Україні. Ні разу не пошкодував, що залишився у Хмельницькому», — з усмішкою розповідає ветеран.

DSC07497

Дружина Анна Петрівна пішла з життя у 2013 році

Тут Іван Іванович не лише став почесним громадянином, а й залишив ще одну пам’ятку, цього разу вже архітектури. Саме він ініціював створення та сконструював пам’ятник визволителям Проскурова, єдиний в своєму роді танк марки Т-34-76-85.

DSC07586

Сконструйованому танку немає аналогів у всьому світі

У невеличкій квартирі ветерана вітальня схожа на картинну галерею. Як він нам розповів, живописом почав захоплюватися ще з дитинства.

DSC07500

Картини пише впродовж всього життя, адже це допомагає розслабитися.

Не припиняє Іван Іванович займатися живописом і зараз. На його робочому місці панує творча атмосфера. Хоча й говорить, що зараз шукати нові місця для картин та їздити в гори не дозволяє вік, але намагається продовжувати творити не виходячи з дому.

DSC07507

Робота над ще однією картиною якраз у розпалі

«Малювати я почав ще змалечку. А ось перша моя картина була у 1954 році, на звичайному полотні з мішка. Так і займаюсь цим до сьогодні. За час, коли служив в армії, змінив 10 гарнізонів та 20 квартир. Через часті переїзди картини є в Харкові, Києві, Німеччині, Канаді. Вже старенький малювати на природі, тому робоче місце зараз лише в квартирі», — із захопленням розповідає про творчість Іван Іванович.

Вкотре переконуємося, що справжні герої поруч з нами. Хтось рятує людей зараз, хтось перемагає надскладні життєві труднощі та досягає світового визнання, а завдяки таким, як Іван Іванович Бабак, ми маємо можливість вільно жити, працювати та насолоджуватися життям.

0382.ua

Герої нашого міста: ветеран, який пройшов війну з першого до останнього дня (Фото)

В рамках рубрики «Герої нашого міста» ми продовжуємо розповідати про людей, які гідні називатися справжніми героями. Цього разу, до Дня Перемоги, журналіст сайту 0382.ua поспілкувався з ветераном, Героєм, захисником, патріотом та Почесним громадянином Хмельницького в одній особі.

Іван Іванович Бабак брав участь у Великій Вітчизняній війні від її початку і до дня, коли військо ворога капітулювало остаточно, а пізніше ще й був радником в арабо-ізраїльській війні. У той день, як на територію України увірвалися німецько-фашистські війська, юному Івану було лише 18 років. Щойно закінчивши Ржищівське педагогічне училище, він записався у добровольці та пішов воювати.

«З 22 червня 1941 року до 9 травня 1945 — цей період я провів у танку, на танку й за танком (прим. усміхається). Закінчив педагогічне училище та отримав направлення в місто Акерман, викладати українську мову та літературу, але всі плани зруйнувала війна. Тоді в армію брали з 20 років, а я набрав команду і всі ми пішли добровольцями. Нас відправили в Київ. Вже поблизу столиці були бомбардування — це можна назвати нашим першим бойовим хрещенням. На щастя, всі залишилися живі. Тільки склали екзамени в танкове училище, як нас відправили на оборону Києва у складі курсантського батальйону. Окопи вирили загальною довжиною 100 кілометрів. Київ ми не здали, поки не надійшов наказ покинути місто», — пригадує початок війни Іван Бабак.

Спілкуючись, Іван Іванович показував фото та розповідав про своїх бойових товаришів. Про все це, про свою історію життя у воєнний час та післявоєнний період, герой нашої рубрики написав у власній книзі «С уважением к прожитому. Воспоминания танкиста». Але до теми творчості у житті Івана Бабака ми повернемося трішки згодом.

Бойові побратими та друзі ветерана.

Зараз же, безпосередньо, про роки війни. Про час, коли, як каже сам герой: «Під ногами горіла земля». Іван Іванович пам’ятає кожен з проведених боїв, кожну з надважких битв і ті втрати, які вони принесли. Окрім того, що в той час загинуло безліч друзів та бойових побратимів, він сам отримав 5 поранень.

«Були поранення і в ногу, і в спину. Одне з них отримав під час Курської битви. Запеклі бої тривали 50 днів. Тоді постало питання бути чи не бути Радянському союзу. З обох сторін воювали 4 мільйони солдатів, на 5 фронтах. Фашисти покладалися на свої нові танки: «Тигр» та «Пантера». Дійсно, у ворога була сильна техніка, але наші солдати здійснили 40 танкових таранів. Ми вистояли та погнали ворога туди, звідки він прийшов», — продовжив Іван Бабак.

Так таранили ворожі танки. Інколи гусениці добиралися аж наверх, до башти

До найважчих та трагічних битв герой також відносить бої у Прибалтиці. Якщо Таллін вдалося взяти майже без спротиву противника, то зіткнення з ворогом біля Нарви та Таненберга перетворилися на справжнє побоїще.

«Найсильніша лінія оборони — Таненберг. Не взяли ми її за 7 місяців. Як атака, так і горимо… Полк, в якому я воював, за 16 днів боїв втратив 3 склади танків. У битві за Нарву згоріло 3 полка разом з екіпажами», — пригадує, тоді вже командир танкової роти легендарних Т-34.

Кожна нагорода по своєму важлива та особлива та у кожної є своя історія

У наше місто Іван Іванович потрапив у 1965 році за розподіленням. Говорить, що воно йому одразу сподобалося, адже повітря у Хмельницькому свіже і навкруги все зелене. Хоча пригадує, що був момент коли пропонували перевестися на Схід Росії та одразу отримати підвищення. Тоді порадившись з дружиною, вони вирішили залишитися тут.

«Приїхав я сюди, а всі ж думають, звільнятися та переводитися буду. Виявилося приїхав повідомити, що лишаюсь. Мені й кажуть: «Що ж ти, генеральські погони на Україну проміняв?». Я в Україні народився і жити хотів тут, в Україні. Ні разу не пошкодував, що залишився у Хмельницькому», — з усмішкою розповідає ветеран.

Дружина Анна Петрівна пішла з життя у 2013 році

Тут Іван Іванович не лише став почесним громадянином, а й залишив ще одну пам’ятку, цього разу вже архітектури. Саме він ініціював створення та сконструював пам’ятник визволителям Проскурова, єдиний в своєму роді танк марки Т-34-76-85.

Сконструйованому танку немає аналогів у всьому світі

У невеличкій квартирі ветерана вітальня схожа на картинну галерею. Як він нам розповів, живописом почав захоплюватися ще з дитинства.

Картини пише впродовж всього життя, адже це допомагає розслабитися.

Не припиняє Іван Іванович займатися живописом і зараз. На його робочому місці панує творча атмосфера. Хоча й говорить, що зараз шукати нові місця для картин та їздити в гори не дозволяє вік, але намагається продовжувати творити не виходячи з дому.

Робота над ще однією картиною якраз у розпалі

«Малювати я почав ще змалечку. А ось перша моя картина була у 1954 році, на звичайному полотні з мішка. Так і займаюсь цим до сьогодні. За час, коли служив в армії, змінив 10 гарнізонів та 20 квартир. Через часті переїзди картини є в Харкові, Києві, Німеччині, Канаді. Вже старенький малювати на природі, тому робоче місце зараз лише в квартирі», — із захопленням розповідає про творчість Іван Іванович.

Вкотре переконуємося, що справжні герої поруч з нами. Хтось рятує людей зараз, хтось перемагає надскладні життєві труднощі та досягає світового визнання, а завдяки таким, як Іван Іванович Бабак, ми маємо можливість вільно жити, працювати та насолоджуватися життям.

Автор
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Актуальність
0/12
Викладення
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати