Моя професія — хмельничанин: олімпійська надія Інна Грищун

У спеціальній рубриці «Моя професія хмельничанин» ми продовжуємо розповідати про мешканців нашого міста різних фахів і талантів. Одні — щодня непримітно виконують свою роботу, тим самим роблячи Хмельницький кращим, зручнішим та красивішим, інші — прославляють наше місто та Україну в усьому світі.

Хмельничанка Інна Грищун, безумовно, відноситься якраз до другої категорії. Веслувальниця на байдарках, учасниця Олімпійських ігор 2016 та призерка Чемпіонату Європи, насправді, вільний час між тренувальними зборами полюбляє проводити в рідному Хмельницькому. Домовитися про інтерв’ю зі спортсменкою виявилося зовсім не складно і вже на наступний день після «зідзвону», за філіжанкою кави Інна розповіла нам про спорт, життя, хобі та плани на майбутнє.

Мама завжди казала: «Найважливіше те, чи ти хороша людина в житті».

 - Розпочнемо з дитинства. Коли перший раз спробували себе у веслуванні?

Пам’ятаю, тоді я була в 4-му класі, гуляли з братом в парку та побачили дитину на каное. Нам дуже сподобалося і ми підійшли до тренера. Кіяшко Ольга Федорівна(прим. перший тренер Інни) сказала приходьте, будемо займатися. Наступного дня ми були вже на тренуванні.

 - Виходить, ви самі привели себе в цей спорт?

Можна сказати, що й так. Хоча, після року тренувань, я дещо «закинула» спорт, але Ольга Федорівна вмовляла і мене, і мою маму, щоб я приходила займатися. От якби вона тоді не наполягала, можливо, я так і не повернулася б до тренувань.

 - Чому тоді вирішили покинути веслування? Невже набридло?

Та ні. Ми жили у мікрорайоні Гречани, а потім переїхали в Шаровечку і було далеко добиратися. До того ж взимку швидко темніє, а батьки не мали можливості відвозити та забирати нас автомобілем, бо його, просто, не було.

 - Для дітей спорт це захоплення, яке рідко переростає в професію. Коли ви зрозуміли, що спорт стане невід’ємною частиною життя?

Знаєте, коли після уроків класний керівник затримує через якісь проблеми в класі, або ще щось.. Так от, в нас з братом завжди була відмазка: «ми на тренування» (Усміхається). Потім брат припинив займатися, а я почала їздити на змагання, на збори. Подобається активно проводити час, а не сидіти на місці, тому ось так поступово спорт і затягнув.

 - А батьки як ставилися до такого захоплення?

Вони мене підтримували. Мама завжди казала: «Найважливіше те, чи ти хороша людина в житті». Загалом, їм подобалося, що я займаюся, а не ходжу до 11-ї вечора по вулиці не зрозуміло з ким.

За останні 10 років умови для веслування в Хмельницькому не змінилися

 - Де, переважно, збори проводите?

Зазвичай тренуємось в Обухові, що в Київський області. Взимку їдемо в Туреччину, бо в Україні холодно.

 - Умови, порівняно з Туреччиною, в Україні сильно відрізняються?

В Обухові досить хороша база, спеціально для веслування Там все на місці, їдальня, зал, вода…

 - А щодо Хмельницького. За останні 10 років умови для веслування стали кращими?

Не змінилося нічого. Дітям дають ті ж самі весла та лодки. Кажуть, що скоро мають виділити кошти на придбання нових. Побачимо.

 - Як давно останній раз виходили на воду в Хмельницькому?

Минулого літа. Між зборами намагаюся займатися, щоб підтримувати форму.

 - Підтримувати форму також допомагає спеціальне харчування, чи особливо не заморочуєтесь над цим?

На зборах, виключно, правильне харчування, а коли їдемо додому то й в МакДональдс можемо зайти. Але стараюся їсти, щось варене, не жирне, не жарене, адже тут розумієш , що краще зараз відмовитися, аби потім не було важко.

Нам волонтери на польській мові кажуть: «Ви — треті», а ми перепитуємо: «Це точно?». Вони: «Так, біжіть за формою».

 - І так, плавно переходимо до змагань. Першу нагороду свою пам’ятаєте?

Міжнародну?

 - Хай буде міжнародна…

Це був 2013 рік в місті Познані проводився ЧЄ до 23 років. Ми в «двійці» з Анастасією Тодоровою стали третіми.

 - Які були емоції?

Ми спочатку, навіть, не зрозуміли, що завоювали «бронзу». Там лише фотофініш допоміг розподілити місця на п’єдесталі. Нам волонтери на польській мові кажуть: «Ви — треті», а ми перепитуємо: «Це точно?». Вони: «Так, біжіть за формою».  Навіть не пам’ятаю, які це емоції були.

Щодо підготовки, то, в тій же Білорусії тренування проходять на зовсім іншому рівні.

 - Трішки про Олімпіаду. Два четвертих місця, за крок до олімпійських медалей…

Чесно кажучи, тільки зараз повністю усвідомлюю, де була і що це змагання. В «четвірці» до «бронзи» не вистачило 0,3 секунди, а в «двійці» — 0,6.

 - Навіть важко уявити, які тоді були відчуття.

Вже вдома, через місяць, прийшло розуміння того, що не вдалося повністю себе реалізувати на Олімпійських іграх і велике бажання реабілітуватися в цьому сезоні, але через це бажання та часті тренування ми не дозволили організму відновитися, тому результати не такі, як хотілося.

 - Як думаєте, чого тоді не вистачило?

Ми всі виклалися на всі 100%. Під час підготовки до Олімпіади були проблеми і з Міністерством, і тим, що тренер не поїхав. Звичайно, все це вносить свої корективи, але як то кажуть: «Після бійки кулаками не махають».

 - Ну, в угорців, які виграли «четвірку», таких проблем з підготовкою точно не було.

До речі, місця на п’єдесталі розподілили точнісінько, як у 2012 році в Лондоні. Перша — Угорщина, друга — Німеччина, третя — Білорусія. Щодо підготовки, то, в тій же Білорусії тренування проходять на зовсім іншому рівні. Хоча, в нас також поступово відбуваються зміни на краще і з фінансуванням, і з тренуванням. Ми розуміємо, що не може бути все одразу.

 - Тоді в Токіо (прим. ОІ 2020) за медалями?

Головне, щоб не "дерев’яними" (Сміється).

Інколи, можу повишивати, але дуже рідко. Люблю читати книги.

 - Нещодавно всі відсвяткували День знань. Пам’ятаєте улюблений предмет в школі?

Подобалося малювання, там можна було розслабитися і ніхто не тиснув. Трудове навчання ще подобалося, бо можна було створити щось власними руками.

 - Малювання, трудове навчання — все це пов’язано з творчістю, а зараз на якесь творче хобі часу вистачає?

Інколи, можу повишивати, але дуже рідко. Люблю читати книги.

 - Улюблена книга є?

Ні, улюблених немає. Люблю все, що пов’язано з психологією.

 - В дитинстві ким мріяли стати?

В мене немає кумирів. Хотіла залишатися собою, а не рівнятися на когось.

 - А зараз яка головна ціль, олімпійське золото?

Ну звичайно. Не те щоб золото, а взагалі — олімпійська медаль. Це особлива нагорода не лише для спортсмена, а й для рідних, які завжди переживають.

 - Більшість вільного часу проводите тут, в Хмельницькому?

Так, зі зборів намагаюся одразу ж додому. Люблю Хмельницький.

 - Є якесь улюблене місце в місті?

Подобається Кондитерська лавка. Там є мій улюблений дуже смачний десерт. Взагалі, тільки заради нього туди і ходжу.

 - Який?

(Сміється) Шоколадне брауні.

 - Про плани на майбутнє. Після кар’єри спортсмена, тренер чи якесь інше заняття?

Тренером, напевно, я б не змогла бути. Працювати з великою кількістю дітей дуже важко. Не буду зарікатися, але, мабуть, це не моє.

 - А що ж тоді? Ще не задумувалися?

Задумувалася, і це трішки лякає. Різкий перехід, тоді повністю зміниться життя. Хоча зараз навіть не знаю чим буду займатися далі.

 - Бажаю Вам лише перемог та нових досягнень, а ми, в свою чергу вболіватимемо та триматимемо кулаки. Чекаємо на медалі з Чемпіонатів світу, Європи і Олімпіади.

Дякую.