Відомий український художник вірменського похождення Борис Єгіазарян презентує персональну виставку творів «Присвята» в Хмельницькому обласному художньому музеї. Його роботи в стінах ХОХМ представлені вперше.
В житті митця дивовижним чином переплітається активна громадянська позиція з казковим буттям художника та письменника. Однаково пристрасно він захищає правду життя оточуючого та правду життя вигаданого, того, що живе в його картинах.
Щедрого на емоції, на розкіш кольору, Бориса Єгіазаряна неможливо відділити від багатої спадщини вірменської культури. Кажуть, що він привніс в українську столицю сонце своєї вірменської батьківщини. Саме вона, просочуючись невидимими флюїдами, зігріває й додає барв його роботам, роблячи їх, подекуди, схожими на середньовічні емалі або церковні вітражі, а іноді – на примхливі фантазії ювелірного майстра.
За словами художника, природа вірменської культури у нього в генах: у крові, в очах, у душі. За роки життя в Києві він, звісно, ввібрав у себе й українську культуру. Про те, як в ньому все це поєдналося, дуже вдало сказала Світлана Щербатюк,
дружина Сергія Параджанова: «По яскравості його вірменського живопису пройшлася бархатистість і ніжність українського
мистецтва».
Борис Єгіазарян довіряє своєму почуттю й творить інтуїтивно – як бачить «внутрішнім оком». Він пише так, як хотів би жити, намагаючись не обмежувати себе рамками єдиного визначення стилю, сучасних концепцій. Навіть свідомо уникає їх, прагнучи простої, душевної бесіди з глядачем. Не випадково художник уподібнює свою роботу молитві.
Що б він не писав – портрети, натюрморти чи жанрові полотна на біблійні сюжети – головним героєм залишається щедрий колір. При цьому, автор не нав'язує глядачу конкретний образ, а дає йому можливість самому пофантазувати над сюжетами полотен.
Його роботи – притчі, у яких митець намагається розкрити сенс людського буття, ділиться радістю пізнання Бога. Попри це, творчість Бориса Єгіазаряна – не релігійне мистецтво, а безперервний пошук естетики чистої думки, чистого слова, сформованого мовою живопису. Картинам художника притаманна експресивна колористична енергія; сюжет виявляється через візуальні символи, які досить легкі для прочитування, адже автор не намагається їх зашифрувати, навпаки, прагне зробити їх максимально зрозумілими: рибки, дерево життя, ангели, німби, всевидяще око, гранат (як символ єдинства церкви, родини) – такою є авторська християнська писемність без слів, написана соковитими фарбами.
Біблія для художника – це життя, джерело радості, надії й віри. Але у своїх картинах він не торкається напряму конкретних біблійних сюжетів, радше вільно інтерпретує їх. Адже вважає, що до Біблії треба торкатися дуже обережно, швидше для самоочищення, ніж як до джерела візуальних образів. Але світло віри – завжди з ним; через усі його роботи просочується радість та надія.
В сучасному арт-середовищі творчості Бориса Єгіазаряна важко дати чітке визначення, він випадає з загального потоку, оскільки таких художників досить мало: його вирізняє особлива риса, притаманна справжнім творцям він впізнаваний, його ні з ким не сплутаєш. Б. Єгіазарян – не грайливий постмодерніст, що бавиться зі змістом та культурами. Занурений в одну, власну. Але наскільки ж вона безмежна…
Зайві слова, коли дивовижною мелодією ллється світло, коли небаченою радістю спалахує сонце та синь українського неба, коли щемливо тремтить морська гладь, а маленьке дитя трепетно горнеться до матері… Художник заворожений символами, що виникають з-під його руки. Ніби й не сам водить пензлем – а може й дійсно не сам?