МІЦНА ВОДА. ЛЬВІВ -- ХАРКІВ

З французької — eau-forte — «МІЦНА ВОДА» — різновид гравюри на металі (цинк, сталь або мідь), що дозволяє отримувати відтиски з друкарських форм, попередньо оброблених кислотами. Контакт з агресивними речовинами є токсичним для здоров'я майстрів. Техніка відома з 1501 року — першим офортистом прийнято вважати німецького майстра Даніеля Хопфера. Серед всесвітньо визнаних майстрів офорту Дюрер (Німеччина), Рембрандт (Голандія), Гойя (Іспанія), Шевченко (Україна).

Дві потужні школи українського офорту — Львівська та Харківська. Поєднання в одному виставковому просторі творів представників цих творчих осередків відкриває можливість як для аналізу цього негаласливого, камерного, інтелектуального виду графічного мистецтва, так і стає підставою для руйнування стереотипів - митецького і геополітичного.

Твердження, що Львів — західноукраїнська мистецька колиска неофольклоризму, схильна до рафінованого декоративізму, а Харків — східноукраїнський космополітичний науково-культурний центр, що тяжіє до пострадянських метафоричних висловлювань, виявляється поверхневим. Ці стереотипи руйнуються навіть без слів — завдяки творам митців.

Модерністська традиція, що прийшла до Львова в першій половині 20 сторіччя безпосередньо з Європейських мистецьких кіл, із різною інтенсивністю синтезувалась із українським народним декоративним мистецтвом протягом усього століття. Проте аристократизм лідерів художнього середовища, серед яких Леопольд Левицький, Валентин Бунов, Іван Остафійчук ніколи не дозволяв спроститись до банальної плакатності, а тяжіння до образу-знаку зупиняло надмірну сюжетну балакучість.

Одночасно є очевидним тренд 1970–90-х, що розвивається поза проблематикою національної самоідентифікації. Графічний андеграунд Львова вирізняє вплив тогочасної європейської та американської філософії, теології, музики, літератури й кінематографу, доступ до яких був можливий завдяки близькому сусідству із Польщею. Формотворення відбувається завдяки методу витонченого узагальнення на межі із аскетичною відмовою від зайвої декоративності. Продуковані із холодним раціоналізмом модульні елементи, компонуючись, утворюють вражаючі композиції із закодованими символічними змістами.

Естетика Північного Ренесансу (16–17 сторіччя) та доби Романтизму (19 сторіччя), конструктивізм 1910–20-х років є силовими полями Харківської школи гравюри. Протистояння героя цілому світу, його виклик буденності та спротив обставинам відображається в творах 1950–60-х років, забарвлених романтичною українською національною тематикою. Саме за це одні з засновників української радянської школи графіки Михайло Дерегус та Василь Касіян були жорстко критиковані тоталітарною соцреалістичною цензурою. Славетні харківські викладачі Василь Єрмілов та Борис Косарєв, представники авангардного конструктивізму, заклали основи композиції для професійної прикладної графіки на найвищому професійному рівні — їх здобутки і досі застосовують в своїй практиці сучасні художники.