«Найголовніше в мистецтві — це любов, яка окриляє художника, дає наснагу та відкриває перед ним нескінченне розмаїття, що приховує в собі природа та й саме життя». Саме це відчуття лягло в основу чергової ретроспективної виставки «З любов’ю до людей» хмельницького художника Сергія Гульшані, яка присвячена його 80-річчю.
Сергій Мамедович Гульшані — (справжнє ім’я Хосейн-Джафарі) народився в іранському м. Пехлеві 30 серпня 1936-го року. Освіту здобував у місцевому художньому училищі та Тегеранському університеті мистецтв. Але закінчити його не вдалось за сімейними обставинами: на початку 1960-х родина змушена була покинути батьківщину й оселитись в м. Баку. Отримуючи радянський паспорт, Хосейн-Джаффарі став Сергієм. Фах художника вдосконалював самоосвітою. У Хмельницькому, звідки родом його дружина, проживає з 1963-го року. До 1992 року Сергій Мамедович працює у художньо-виробничих майстернях, 1995-го стає членом Національної спілки художників України. На його рахунку сотні полотен, що експонувалися на численних обласних, республіканських та міжнародних виставках. Твори митця зберігаються в музеях України, приватних вітчизняних та зарубіжних колекціях.
Мальовниче Поділля надало митцю творчої наснаги для духовного та професійного зростання. Та, перш ніж властиві характеру Сергія Мамедовича спокій та витримка стали складовими його творчого методу й спричинили естетичний результат, був тихий спротив в’язкої, приземлюючої дійсності. Багато років поспіль, як і більшість художників радянської доби, був вимушений дотримуватися канонів соцреалізму. Твори цього періоду характеризуються приглушеністю тонів та деякою похмурістю («Студентка», «Портрет молодого чоловіка»).
Проте, за зачиненими дверима затишної майстерні з самих потаємних куточків душі на світ починали з’являтися інші картини — позначені новаторським пошуком та експериментами. У багатьох роботах колір набуває першочергового значення. Гранична насиченість барвистих тонів допомагає художнику передати все розмаїття його світосприйняття. Як, наприклад, картина «Смуток», яка своєю площинністю та орнаментальністю нагадує мистецтво східних народів. Можливо, це рефлексія митця на спогади про дитинство. А от на полотні «Сім’я» м’яка пластика фігур, закомпонованих в уявне коло, підсилене округлими формами пейзажного мотиву, тепла колірна палітра, створюють відчуття родинного щастя. Сімейну ідилію спостерігаємо і в роботі «Іранська сім’я».
Працюючи у різних жанрах живопису, Сергій Мамедович найбільше проявив себе як портретист. Написані у різні роки, ці полотна мають характерні відмінності. У роботах більш раннього періоду, автор шукав власний стиль та не боявся експериментувати з формою та кольором («Жінка у червоному»). Зосереджуючись на внутрішній красі людини, формуючи її неповторний образ створював експресивні, напружені кольорові симфонії («Портрет дівчини»), деформував та навмисно узагальнював зображення, не пориваючи зв’язку з дійсністю. На противагу цим роботам, портрети, створені в останнє десятиліття — реалістичні, пронизані ньюансовістю та психологізмом («Портрет художника-емальєра І. Юркова», «Портрет художника-графіка Я. Павловича»). Особливої уваги заслуговують його загадкові жіночі портрети та оголені натурниці, які залишають по собі особливий «присмак» яскравих постмодерністських традицій, поціновувачем яких є Сергій Гульшані.
Маємо надію, що ювілей стане для Сергія Мамедовича черговою творчою сходинкою і він ще не раз збере у дружньому колі прихильників свого таланту.