Плазморіз у гаражі закриває задачі, з якими болгарка і газоріз працюють повільніше або менш акуратно: швидкий розкрій листа, вирізання латок, демонтаж старих конструкцій, підгонка кронштейнів і рам. Але при виборі під побутову мережу 220В часто виникає розрив між «цифрами в паспорті» і реальною товщиною різу. Щоб плазморізи не розчарували після купівлі, потрібно оцінювати не тільки максимальний струм, а й якість плазмового факела, потребу в повітрі, ПВ і умови живлення.

220В у гаражі: що перевірити до покупки

Більшість компактних плазморізів розраховані на однофазні 220В, але стабільність різу залежить від реальної напруги в мережі та можливості лінії «тримати» навантаження. Якщо в гаражному кооперативі є просідання, апарат може втрачати потужність, дуга гаснути, а край різу стане «рваним». Практично важливо:

  • наявність окремого автомата і нормального перерізу кабелю;
  • мінімум подовжувачів і якісні роз’єми;
  • заявлена виробником стійкість до просідань (корисна функція, але її слід сприймати як бонус, а не гарантію).

Для апаратів 40–60 А бажано мати лінію без «побутових сусідів» на тому ж автоматі: плазма чутлива до просадки напруги під час запуску і тривалого різу.

Реальна товщина різу: як читати характеристики правильно

В описах зазвичай фігурують кілька значень товщини:

  • максимальний різ — умовний верхній поріг, де апарат може «пропалити» метал дуже повільно, з сильним шлаком і перегрівом витратників;
  • чистий різ — товщина, на якій кромка виходить відносно рівною, без значних напливів і з прийнятною швидкістю;
  • рекомендований робочий діапазон — найкорисніший показник для гаража.

Орієнтир простий: якщо потрібен стабільний різ 8–10 мм сталі з нормальною швидкістю, не варто брати модель, у якої 10 мм заявлено як «максимум». Краще мати запас по струму і факелу, тоді різ буде прогнозованим і витратники проживуть довше.

Струм і ПВ: чому «більше А» не завжди означає «краще»

Для гаражних задач найпоширеніші класи — 30–40 А і 50–60 А. Перші комфортні для тонкого листа та періодичних робіт, другі — універсальніші по товщині. Але ключове — ПВ (тривалість навантаження). Якщо потрібно різати серійно, короткі ПВ змушують постійно чекати охолодження, а перегрів швидко «вбиває» сопла і електроди.

Для побутового використання достатньо помірного ПВ, але якщо плануються довгі різи по листу або демонтаж конструкцій, краще брати апарат із запасом: він працюватиме на нижчому навантаженні і стабільніше триматиме дугу.

Компресор і повітря: половина якості різу

Повітря — це «паливо» для плазми. Навіть хороший апарат дасть поганий різ, якщо повітря сире, з маслом або тиск «плаває». Для гаража важливо:

  • продуктивність компресора (не тільки тиск у бар, а реальні л/хв);
  • наявність фільтра-вологовідділювача і бажано редуктора;
  • стабільність тиску під час різу.

Класична помилка — підключити плазморіз до невеликого компресора, який не встигає «накачувати» повітря: дуга стає нестабільною, з’являються напливи й сильні підпали по кромці.

Пальник і витратники: що впливає на витрати і результат

У плазмі витратники — регулярна стаття витрат, і від їх доступності залежить економіка. Перед покупкою перевіряють:

  • тип пальника і поширеність витратників (електрод, сопло, дифузор/завихрювач);
  • наскільки легко знайти комплектуючі в продажу;
  • чи є захисний кожух/drag shield для «контактного» ведення по металу.

Для гаража практично, коли витратники стандартні та недорогі: тоді можна без нервів тримати запас і не «дотягувати» сопло до повного вигорання, псуючи якість різу.

На що дивитися в підсумку

Вибираючи плазморізи під 220В, корисно мислити категоріями реальної роботи: яка товщина буде основною, чи вистачить повітря від наявного компресора, чи витримає мережа навантаження, і чи потрібні довгі різи без пауз. Оптимальний гаражний плазморіз — це не той, що має найбільші цифри в паспорті, а той, що в робочому діапазоні дає рівний чистий різ, стабільну дугу і прогнозовані витрати на сопла та електроди. Такий підхід заощаджує час на підгонці деталей і зменшує кількість доробок після різу.