Віталій Осмолян — слідчий з душею художника (ФОТО)

Віталій Осмолян очолює відділ розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності Головного управління Нацполіції в Хмельницькій області

У свої 33 роки він дослужився до звання майора, успішно захистив кандидатську дисертацію і зараз активно поєднує практичну діяльність із науковими дослідженнями в галузі права. Але є ще одна особлива грань у цього обдарованого чоловіка — у вільний від роботи час він малює картини.

Закінчившиз відзнакою у 2002 році Хмельницький обласний ліцей, де навчався на історико-правовому профілі, майбутній правоохоронець вирішив продовжити опановувати правові дисципліни і того ж року вступив до Харківського національного університету внутрішніх справ.

Чотири курсантські роки промайнули швидко, і в 2006 році, закінчивши з відзнакою юридичний факультет університету внутрішніх справ, Віталій почав працювати слідчим у рідному Хмельницькому.

У 2008 році без відриву від служби Віталій Осмолян вступив до магістратури Київського національного університету внутрішніх справ, а потім і до аспірантури. У 2012 році він успішно захистив кандидатську дисертацію на тему: «Ознайомлення учасників процесу з матеріалами кримінальної справи».

За 11 років практичної діяльності в органах внутрішніх справ Віталій пройшов шлях від слідчого до начальника слідчого відділу в слідчому управлінні. Практичну діяльність вміло поєднує з науковою роботою, бере участь в різноманітних конференціях і має вже близько трьох десятків наукових публікацій. Та поряд із напруженим робочим графіком наш герой знаходить час для розвитку ще одного свого таланту — малювання. До речі, він походить із малярської династії — батько та дідусь малювали професійно .

— Скажіть, Віталію, чому ви обрали нелегку професію правоохоронця, а не продовжили династію професійних художників?

— Взагалі, я поважаю всі професії, особливо коли людина — професіонал своєї справи, адже усіляка чесна праця, якою б вона не була, гідна поваги.

А ось обрати саме шлях правоохоронця — захисника Конституції, на цьому мій вибір зупинився не випадково. Назавжди закарбувався у пам’яті епізод із раннього дитинства, коли я з батьками гуляв у нашому парку. Я побачив дівчинку, трохи молодшу від мене, яка залишилась сама на лавочці. У неї були заплакані очі, вона озиралась навколо блукаючим поглядом та голосно кликала свою маму. Їй намагалися допомогти дорослі, які стали свідками цієї картини. Проте дівчинка ні з ким не розмовляла і продовжувала плакати. І тільки коли до неї підійшла жінка-міліціонер, дівчинка заспокоїлась і розповіла, хто вона і звідки. А згодом і мама нагодилась — вона відійшла за смаколиками для малечі. Ця жінка у формі видалась мені тоді справжньою чарівницею, яка завжди приходить на допомогу. Ось чому я, так би мовити, підсвідомо, вирішив обрати професію правоохоронця, а бажання стати саме слідчим сформувалось трохи пізніше під впливом літератури та фільмів.

Мистецтво ж залишилось лише у якості хобі, своєрідним засобом релаксу та відпочинку для душі.

— А якій тематиці у своїх малюнках ви віддаєте перевагу ?

— Мені подобається зображати народні епоси, легенди, біблійні сюжети. Саме це найбільше до вподоби, оскільки в епосах та легендах яскраво зображені такі вічні цінності, як вірність, дружба, відповідальність перед обіцянкою та обов’язком, у біблейських — нетерпимість до зла та чистота любові.

— Чому Ви обрали саме графіку — малюнок олівцем? Чому рідко використовуєте фарби?

— Зазвичай я маю змогу помалювати лише 30-40 хвилин на день. Деколи малюю в обідню перерву. За таких умов найоптимальніша техніка — саме малюнок олівцем. Олівець, гумка та аркуш чистого паперу завжди знайдуться у папці чи на робочому столі слідчого. До речі, це досить гарна терапія та відпочинок для мозку.

— Віталій, скажіть, що для вас важливо у роботі, у житті ? Про що ви мрієте ?

— Зазвичай пересічні громадяни мають дещо хибне уявлення про роботу слідчого, яке базується на художніх фільмах та детективах. Насправді ж у своїй роботі слідчі приймають такі процесальні рішення, якігромадянам без відповідної правової освіти не будуть зрозумілими, наприклад, отримання тимчасового доступу до документів. Може постати питання: «А навіщо цей дозвіл у судді отримувати, а чому поліцейський просто не може прийти і вилучити ці документи, якщо вони йому необхідні для розкриття злочину?» Тобто, слідчий проводить свою роботу у такій собі «правовій темряві» для громадян.

Проте, і слідчий отримує свою законну «порцію сонця» — це вдячність від громадян, коли злочин розкритий, коли винна особа встановлена, коли злочинець розшуканий, коли встановлено майно, яке було предметом злочинного посягання, та повернуто власнику, коли, врешті-решт, істина, закон та право посіли своє гідне місце на п’єдесталі людських цінностей.

Ось це і є моєю метою та мрією — щоб таких моментів було якомога більше.