Книга: Як починалася оборона Маріуполя

Розповідь екс-губернатора Донецької області (2014 р.) Сергія Тарути.

«Героїчна оборона Маріуполя почалася не в серпні, а дещо раніше. Багато, дуже багато чого змінило 9 травня.

Місто дуже складно переживало трагічні травневі події, коли рівень агресії зашкалював, і ми до кінця не розуміли, які сценарії розвитку подій можуть бути далі. Особливо тривожно було в ніч ейфорії, так я її називаю, коли мародери і провокатори почали підпалювати міські будівлі, громити їх, грабувати.

У нас була дуже велика тривога, що Маріуполь може виявитися в хаосі.

Після тих подій ми зробили для себе певні висновки. Було абсолютно ясно, що міліція деморалізована і не здатна виконувати свої функції. І ми попросили тоді керівництво країни, щоб нам в Маріуполі ніхто не заважав у формуванні  оборонних ліній і добровольчих сил для охорони міста. Турчинов і Аваков (в.о. Президента України і міністр МВС - прим.) прислухалися до наших рекомендацій і дозволили сформувати підрозділи, які перебували б тільки в Маріуполі. У цьому був сенс - створити професійний батальйон добровольців, який би постійно розташовувався в місті. Це вселяло в людей почуття впевненості: нас захистять.

Я до сих пір не можу розповісти всіх нюансів рішень, які ми приймали тоді для оборони Маріуполя. Можу сказати, що це була системна, тривала щоденна робота спочатку над тим, як звільнити місто від "ДНР", а потім як створити професійні бойові підрозділи, як сформувати тут лінію оборони.

Важко переоцінити в реалізації всіх цих завдань роль батальйону "Азов". На той момент він був одним з найефективніших. У його створенні велику підтримку нам надав генерал-майор МВС Микола Климчук, який керував з 28 травня штабом сектора "М", і генерал-майор Ігор Павловський, начальник оборони сектора "М". Ось вони багато зробили для того, щоб захистити Маріуполь.

Але розмови про те, що хтось комусь платив гроші, хтось з кимось домовлявся, - це все маячня і піар з боку бойовиків. Не більше того.

Коли виникла реальна загроза захоплення Маріуполя, на той час уже був Іловайськ, були і інші помилки. Аналізуючи цей досвід, ми зрозуміли: без створення надійної укріплювальної лінії місто захистити не вийде. Неможливо воювати, коли солдатові ніде сховатися. Якщо воїн не відчуває себе захищеним, тоді включається інстинкт самозбереження, і ефективним бути він вже не може.

Ми виїжджали на прикордонні пункти, бачили їх вразливість. Вони були аматорськими. Ніяких інженерних технічних рішень!

Якби уряд зайнявся зміцненням кордону ще в лютому-березні минулого року, тоді була б реальна можливість не допустити вторгнення.

Те, що намагалися зробити на кордоні в Новоазовську ми з братом, Олександром Тарутою - це ж теж аматорство. Вирили рів, зробили насип.

Але ж вибудовувати лінію кордону оборони ми не мали права - це місія виключно держави. Слава богу, що ми з прикордонниками порадилися і вони сказали нам: робіть. Адже теж на свій страх. І я пам'ятаю, як тоді дуже багато місцевих виходили до нас і заявляли, що, мовляв, ви тут копаєте, це наша земля. Звичайно, ніяких прав на цю землю у них не було, але вони її захопили і почали вважати, що це їх. Більш того, в прикордонних селищах велика частина жителів жила за рахунок контрабанди ... »

Повний текст інтерв'ю читайте в книзі «Маріуполь. Останній форпост ». З нагоди річниці виходу книги до кінця вересня діє акційна ціна на книги. Замовити книгу з доставкою можна на сайті «Маріуполь. Останній форпост ».