Смартфони у хмельницьких школах: заборонити не можна дозволити (опитування)

В Україні пропонують заборонити учням використовувати у школах гаджети, які мають доступ до Інтернету. Що про це думають львівські педагоги, батьки і самі школярі?

Днями депутат ВР Олексій Гончаренко зареєстрував проєкт закону, яким пропонує заборонити у школах смартфони та інші пристрої, які мають підключення до інтернету. На думку Гончаренка, це обмежить “створення перешкод іншим здобувачам освіти”. Крім того, нардеп занепокоєний тим, що в Україні зростає кількість дітей і підлітків, які мають узалежнення від гаджетів і мережі Інтернет. Тому бодай у школі слід убезпечити дітей від цієї напасті.

Така депутатська ініціатива викликала гостру дискусію серед українців. Одні вважають її гарною, мовляв несумлінні учні не будуть відволікатись на уроках на усілякі там телеграми-інстаграми та відволікати інших. Натомість велика частина користувачів фейсбук розкритикувала Олексія Гончаренка за його бажання “законсервувати українську школу”, іронічно запропонувавши депутатові повернутися до глиняних дощещок замість зошитів та камінців замість калькуляторів.

Сам проєкт виглядає таким чином:

У відповідь опонентам Гончаренко апелює тим, що у деяких країнах світу використання гаджетів у школах є обмеженим. Для прикладу, таке правило існує у Франції, деяких школах Великобританії та США.

Втім, хочеться зауважити, що у Франції, де у 2018 році школярам до 15-ти років заборонили використовувати гаджети “з метою захисту від телефонної залежності” навіть на перервах, закон не прижився. Як свідчить практика (про що неодноразово повідомляють французькі ЗМІ), учні все рівно його порушують і з улюбленими гаджетами розлучатися не збираються. А конфісковувати приватне майно ні шкільна охорона, ні педагоги не мають права.

А як ставляться до ініціативи Олексія Гончаренка у Львові? ІП Діло розпитав педагогів, батьків і самих школярів, допоможе чи нашкодить їм такий закон під час навчання?

Заступник міського голови з гуманітарних питань, в.о. директора департаменту гуманітарної політики Галина Слічна переконана, що будь-які заборони користі не несуть. “Вважаю, що будь-яка категорична заборона викликає супротив, – каже вона. – Має бути порозуміння між школою і батьками. Все залежить від того, як налаштовані батьки й педагоги. Кожен заклад самостійно встановлює правила, які потрібні саме йому. У деяких школах, наприклад, встановлюють скриньки, куди діти здають смартфони в урочний час. В інших закладах такої потреби немає, бо смартфони використовують під час навчального процесу. Все по-різному, тому навряд чи потрібна регуляція цього питання аж на державному рівні”.

Із думкою Галини Слічної про те, що смартфони мають не заважати, а допомагати навчальному процесу, погоджується учитель української мови та літератури гімназії “Просвіта” Оксана Рибська. “Що зручніше: носити зі собою на урок паперові словники (які, до слова, не завжди є у бібліотеці та у продажу в достатній кількості) чи скористатися електронною версією словника у смартфоні? – запитує вона. – Я не лише дозволяю, а й заохочую своїх учнів користуватися смартфонами для навчання. Особисто мені гаджети не заважають, а допомагають. Ми маємо не забороняти, а вчити дітей користуватися сучасними пристроями і виховувати культуру поведінки з ними”.

Директор початкової школи “Малюк” Оксана Росипська також не налаштована на заборону смартфонів. Проте, вона вважає, що школа має встановити чіткі правила щодо гаджетів. “Першокласникам смартфони аж ніяк не потрібні, тому вони ними не користуються в нашій школі, – пояснює вона. – Під час перебування у школі за дітей відповідає учитель, ми також маємо охорону, тому не бачу потреби давати 6-річним дітям до школи гаджет, який для них є навіть не засобом зв’язку, а дорогою іграшкою, що не відповідає віку. Проте, з другого класу, коли ми вивчаємо основи інформатики, чи пізніше, коли вчимо дітей визначати місце розташування за смартфоном, гаджети дозволено використовувати. Загалом я не вбачаю нічого доброго у будь-яких заборонах. Проте хотіла би зазначити для батьків, які дають дітям у школу гаджети, зважити на елементарні речі. По-перше, вчитель не може нести матеріальної відповідальності за цінні речі кожного учня. А діти можуть пошкодити чи загубити смартфон. То чи не простіше дати недорогий кнопковий телефон для зв’язку з вами? По-друге, зрозумійте, для чого саме ви даєте гаджет у школу: щоб дитина похизувалась перед друзями чи просто мала засіб зв’язку? У нас є чіткі правила поводження зі смартфонами, узгоджені батьківською і педагогічною радою, тому не вбачаю у цьому проблеми. Кожна школа має чинити так, як їй зручно, а “причесувати” усі заклади під одну зачіску, на мою думку, некоректно”.

Активістка Батьківської ради Львівщини Галина Мельник висловила сподівання, що жоден адекватий депутат за закон Гончаренка не проголосує. “Ми живемо у третьому тисячолітті, в цифрову епоху, – зауважує вона. – Замість того, щоб прищеплювати дітям культуру поведінки із гаджетами, формувати певні уміння роботи з ними, будемо щось забороняти? Це безглуздо! Якщо я, дбаючи про безпеку власної дитини, захочу зателефонувати їй (на перерві, звісно ж!) або надіслати важливе повідомлення на вайбер – хто може мені заборонити? Якщо дитина має проблеми зі здоров’ям і хоче надіслати мамі повідомлення у месенджер – це неправильно? Інтернет міцно увійшов у наше життя, ми ним користуємося не лише для розваг, а насамперед для справ. То як можна його у школах забороняти? Навіщо тоді усі ці балачки щодо реформування української школи і сучасної освіти? Будьмо щирі: учень бавиться телефоном на уроці, якщо йому не цікаво. Згадаймо власне дитинство: коли нудились ми, то малювали щось на полях чи останній сторінці зошита, гортали під партою журнал або грали з сусідом по парті у морський бій. Тобто, проблема не у смартфоні, а в тому, як проходить урок. Списують на контрольних з інтернету? Теж не проблема: можна або здати смартфони на учительський стіл чи покласти їх вимкненими на край парти. Вчитель завжди або дозволяє списати, або ні. І нарікати на гаджети несправедливо”.

Щодо залежності від Інтернету, то психологи теж застерігають, що не все так просто. “Винна не техніка, винні люди, – таку думку висловлює сімейний психолог Олег Кошовий. – Якщо ввечері під час вечері тато, мама і син замість того, щоб обговорювати, як пройшов день, сидять кожен у своєму смартфоні, гортаючи новини або спілкуючись з іншими людьми – то чия це проблема? Узалеженими від гаджетів є ті діти, які потребують уваги. Ті, від яких відкупилися дорогою іграшкою. Ті, які замість того, щоб піти з батьками на пікнік чи на прогулянку у вихідний, змушені “залипати” в гаджеті, розважаючи себе, як можуть. “Шпіляти” в ігри, передивлятися “відосики”… Тому що дорослим байдуже до дитини. Бо тато втомився, а мама має важливіші справи. І якщо дитина не має достатньої зайнятості: не відвідує спортивної секції, художньої школи чи іншого гуртка за інтересом – то що їй робити? Залишається улюблений смартфон, який заповнить час і врятує від самотності. Оце і є причина цифрового узалежнення. А відібрати в дитини гаджет у школі, сподіваючись, що вона стане контактнішою і відкритішою до реального світу – марна надія”.

А що кажуть самі учні про смартфони? Цікаву думку нам висловила п’ятикласниця ліцею ім. В. Симоненка Оля Самотий. “Якщо учитель бачить, що хтось бавиться смартфоном на уроці, він забирає його і кладе на свій стіл або просить заховати, – каже вона. – Хоча на перервах нам не забороняють. Особисто мені більше подобається спілкуватись з друзями, ніж шукати щось в інтернеті. У школі я користуюсь старою моделлю телефона, на кнопках – мені достатньо для зв’язку з мамою. Вдома маю планшет, і це дуже зручно: є електронна версія підручників, можна швидко знайти потрібну інформацію. Думаю, якщо смартфони заборонять у школах, це багато кого засмутить. Я за те, щоб використовувати їх для навчання. Проте розумію вчителів, які нервуються через те, що учні не слухають урок, а сидять в інтернеті. Думаю, це неповага”.

Підписуйтесь на нашу сторінку в Facebook, на канал в Telegram, Instagram