На Хмельниччині власниця магазину подала до суду на продавчиню

До Те­офі­поль­сько­го район­но­го су­ду, що на Хмель­нич­чи­ні, звер­ну­ла­ся ке­рів­ни­ця ма­га­зи­ну з по­зо­вом до ко­лишньої пра­ців­ни­ці й про­си­ла стяг­ну­ти з неї 11934 грн. За її сло­ва­ми, за 4 мі­ся­ці ро­бо­ти на по­са­ді про­дав­ця та до­пус­ти­ла нес­та­чу на та­ку су­му, то­му має її від­шко­ду­ва­ти, як ма­те­рі­аль­но від­по­ві­даль­на осо­ба.

Міс­це­вий суд у за­до­во­лен­ні по­зо­ву від­мо­вив. Суд­дя за­ува­жив, що акт ре­ві­зії, який на­да­ла по­зи­вач­ка, не міс­тить ві­до­мос­тей що­до кон­крет­но­го ви­ду, кіль­кос­ті та вар­тості то­ва­ру, який об­лі­ко­ву­єть­ся за про­дав­цем згід­но з да­ни­ми бух­галтерсь­ко­го об­лі­ку, то­му не мо­же бу­ти до­ка­зом нес­та­чі то­вар­но-ма­те­рі­аль­них цін­ностей, що ви­ник­ли са­ме з ви­ни ці­єї про­дав­чи­ні.

Під­при­єми­ця ос­каржи­ла рі­шен­ня до апе­ля­цій­но­го су­ду: про­си­ла його ска­су­ва­ти, як не­за­кон­не, та за­до­воль­ни­ти по­зов. Во­на за­пев­ни­ла, що ніх­то не чи­нив пси­хо­ло­гіч­но­го тис­ку на пра­ців­ни­цю, аби та виз­на­ла факт не­дос­та­чі, ре­ві­зію про­во­ди­ли з її ві­до­ма та в її при­сут­ності.

Суд вста­но­вив, що у день звіль­нен­ня про­дав­чи­ні у ма­га­зи­ні про­ве­ли ін­вента­ри­за­цію то­ва­рів. У ак­ті ре­ві­зії ко­мі­сія, зок­ре­ма, пе­ре­ра­ху­ва­ла кіль­кість усього то­ва­ру в ма­га­зи­ні, виз­на­чи­ла його за­галь­ну вар­тість за ак­ту­аль­ни­ми ці­на­ми, вар­тість по­вер­не­но­го то­ва­ру, збіль­шен­ня або змен­шення вар­тості то­ва­ру піс­ля пе­ре­оцін­ки та сум ви­тор­гу.

Вод­но­час з’ясу­ва­ло­ся, що різ­ни­ця сум між роз­ра­хун­ко­вим за­лиш­ком та фак­тичним за­лиш­ком то­ва­ру ста­но­вить 11934 грн, яку ке­рів­ни­ця ма­га­зи­ну вва­жа­ла нес­та­чею. Про­дав­чи­ня ж від­мо­ви­ла­ся під­пи­су­ва­ти акт ре­ві­зії й на­да­ва­ти ро­бо­то­да­ви­ці пись­мо­ві по­яс­нення.

Ко­ле­гія суд­дів ХАС заз­на­чи­ла, що у тру­до­во­му пра­ві діє пре­зум­пція не­ви­ну­ва­тос­ті пра­ців­ни­ка і тя­гар до­во­ди­ти його про­ви­ну та роз­мір за­по­ді­яної шко­ди ле­жить на ро­бо­то­дав­це­ві.

На дум­ку апе­ля­цій­но­го су­ду, ке­рів­ни­ця ма­га­зи­ну не до­ве­ла, що са­ме ді­ями про­дав­чи­ні їй за­по­ді­яно май­но­ву шко­ду.

«По­зи­ва­чем не на­да­но до­ка­зів на під­тверджен­ня об­ста­вин що­до нес­та­чі кон­крет­них то­вар­но-ма­те­рі­аль­них цін­ностей, які бу­ли вві­ре­ні [від­по­ві­дач­ці] згід­но з тру­до­ви­ми обов’яз­ка­ми про­дав­ця неп­ро­до­воль­чих то­ва­рів. Сам по со­бі вис­но­вок ре­ві­зії що­до різ­ни­ці у вар­тості за­лиш­ку то­ва­ру, ре­алі­за­цію яко­го здій­сню­ва­ла від­по­ві­дач, не мо­же свід­чи­ти про його нес­та­чу», — кон­ста­ту­вав апе­ля­цій­ний суд.

Від­так суд­дівсь­ка ко­ле­гія від­мо­ви­ла у по­зо­ві про стяг­нення май­же 12000 грн з про­дав­чи­ні ма­га­зи­ну, ос­кіль­ки влас­ни­ця не до­ве­ла факт нес­та­чі то­ва­ру. Апе­ля­цій­ний суд по­го­див­ся з рі­шен­ням міс­це­во­го су­ду, за­ли­шив­ши його в си­лі та від­хи­лив апе­ля­цій­ну скар­гу.