Мій вибір свідомий. Я за Буханевича.

Залишилось зовсім небагато до того моменту, коли ми, виборці, підемо до дільниць та віддамо свій голос за свого обранця. Для кожного це, сподіваюсь, власний вибір. Саме про вибір я і хочу поговорити. Про те, що впливає на наші рішення та наскільки вони обґрунтовані.  

 На перший погляд може здатися, що від нас не залежить політичне середовище України. Бо нас роками привчали до думки, що виборчий процес до парламенту або президентські перегони – не наша справа. «Там все куплено», «люди нічого не вирішують», «що ми можемо зробити», «все вирішують гроші» - це, власне,  виправдання та спроба піти від відповідальності. Ми самі формуємо таку дійсність, самі дозволяємо продавати себе та своє майбутнє. За кожне «халявне» кіло гречки, що здається таким невинним, так чи інакше прийдеться заплатити. 

 В моєму 189-му окрузі зареєстровано багато кандидатів на позачергові вибори у парламент. Ми тільки відійшли від агресивної агітації 2014 року, коли до нас прийшов пан Шинькович, і ось все повторюється знов. Тепер у нас ще одна людина Гереги – Вадим Лозовий. Чесно кажучи, багато що може зробити, але сам той факт, що він має відношення до «Епіцентру», мені не подобається. Ми і так майже віддали нашу область олігархові, пролонгувати цю угоду ще на п`ять років мені не хочеться. Єдина надія – мій рідний Нетішин, який вміє тримати оборону. 

 Щодо мого вибору, то я віддаю перевагу людині, яку добре знаю, адже від довго прожив в Нетішині і всі ми вважаємо його "своїм". До речі, мені здається не досить етичним, коли кандидат живе, допустимо, у Києві, а реєструється в місті Красилів Хмельницької області, до якої він не має жодного відношення. Так, законом таке не заборонено, але на місцях є свої гідні кандидати. Навіщо приходити до «чужого монастиря» та й ще зі своїм уставом? Так от, мій кандидат знає округ як свої п`ять пальців, бо колись очолював усю область –це Олександр Буханевич. І я маю вагомі причини голосувати саме за нього. 

Так склалося, що я залишилась одна з маленькою дитиною. Як кажуть, це не кінець світу, але нічого доброго. За декілька років навчилася розраховувати тільки на себе. Мій маленький син, тобто, відповідальність за його життя, зробили з мене людину, що вміє приймати власні рішення. Мета мого життя – щасливе майбутнє і для себе, і для своєї дитини. Все, що я роблю та буду робити спрямовано на досягнення цієї простої мети. Я не потребую допомоги, бо справляюся.Але мені здається, що держава сама потребує моєї допомоги. Бо їй потрібні у владі люди, що вміють працювати: приймати закони, розробляти їх, думати та приймати на себе відповідальність за свої рішення. Хто дасть парламенту таких людей? За чиєї підтримки вони туди пройдуть? Треба зізнатися, то є замкнуте коло – ми власними руками пропихаємо до влади тих, хто потім стає «кишеньковим» депутатом, і самі потім скаржимося на «поганців» у владі. А хто ж їх обрав? 

Я – людина відповідальна. Не можу проголосувати за якогось, вибачте, охоронця з «Епіцентру». Це навіть не смішно. Маю відповідати за того, кого обрала, бо це стосується не тільки мене, але і моєї родини. Також не можу довіритися кандидату, про якого взагалі нічого не чула, хоч вона і з партії нового президента. Я не проти «Слуги народу», але навіщо мені підсовувати незнайомців, коли у нас є свої гідні люди? 

Тому мій свідомий вибір – Олександр Буханевич. Пам’ятаю, як він керував областю. Знаю, що він вміє приймати непрості рішення. Знаю, що ніколи не скупав наші голоси. Мені подобається його політика об`єднання та розумних компромісів, бо наш край і так роздирають на шмаття. Якщо він дійсно може об`єднати та покінчити з тим безладом, то мої переваги стовідсотково на його боці. Я не агітую, але закликаю кожного до відповідальності та зваженого прийняття рішень.  Ми формуємо свою реальність, так давайте не робити дурниць. 

Аліна Нікітіна з Нетішина