Підпал на замовлення: як злодій у законі з Москви та авторитет із Гагаузії влаштували диверсію на Одещині

Російські спецслужби дедалі частіше воюють з Україною чужими руками: за кілька сотень чи тисяч доларів вербують підлітків, людей у скруті, а також іноземців, яких відправляють палити авто військових, залізничні шафи та електропідстанції. Здебільшого вербування відбувається анонімно, через Telegram. Але інколи за диверсією стоять люди з іменами — і кримінальним минулим.

Щоб викрити подібні мережі, журналістка-розслідувачка Юлія Химерик якось навіть прикидалася підлітком, якого цікавить швидкий підробіток, а також їздила до української колонії, де найближчі 10 років сидітимуть двоє громадян Молдови. Спеціально для KibOrg вона занурилася в іншу історію, що 2024 року розпочалася на Одещині з диверсії на електромережах, а продовжилася появою у справі двох кримінальних авторитетів з Молдови.

Пізнім вечором 13 квітня 2024 року на півдні Одещини з різницею в 55 хвилин спалахнули дві електропідстанції — у Болграді та селі Кубей. Пожежі залишили без електрики понад 14 тисяч мешканців у восьми населених пунктах, а також обʼєкти оборони, лікарні та системи водо-, тепло- та газопостачання.

За день до цього до підстанції в Болграді підʼїхав сірий «Форд» на литовських номерах. На годиннику була майже північ. В салоні автівки було двоє чоловіків, що тримали на задньому сидінні шуруповерт і декілька каністр з бензином. Вони вийшли з авта, подолали огорожу та швидко оглянули територію. 

Тієї ночі вони тільки дивилися, та вже наступної повторили маршрут, щоби облити трансформатор бензином і підпалити. Те саме вони зробили і на підстанції села Кубей.

Вдень 14 квітня ймовірне відео з місця пожежі на кубейському енерговузлі зʼявилося в Telegram-каналі проросійського блогера з Донецька Олександра Семченка. Поверх кадрів руйнівного полумʼя він наклав зображення радянського диктатора Йосипа Сталіна, який вигукує «Красунчик!»

«Спрацювали партизани, — підписав він відео. — А підстанція не проста, вона живить рембазу ЗСУ».

Тезу про нібито «партизанів» невдовзі спростували в Офісі Генпрокурора України: за підпали на Одещині один з виконавців мав отримати $2000, але не встиг. 16 квітня 2024 року його затримали представники СБУ за підозрою у диверсії, скоєній в умовах воєнного стану. А вже 18 квітня 36-річного мешканця села Дмитрівка відправили під арешт.

Його спільник на той момент вже кілька днів перебував у Молдові.

Глава 1. «Виконавець»

Олегу Б. 38 років. В матеріалах слідства він фігурує як уродженець села Дмитрівка Болградського району Одеської області. В суді сам Олег розповідав, що жив в Україні останні 20 років.

Чоловік має паспорт громадянина Молдови, а в Україні мешкав на підставі посвідки на постійне проживання. В Олега неповна середня освіта, і в суді його характеризували як людину без «міцних соціальних звʼязків». З матеріалів справи також відомо, що до арешту він мав на утриманні неповнолітню доньку та батька з інвалідністю.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, до 2024 року чоловік не мав проблем із законом в Україні. Проте, як вдалося встановити KibOrg, 2008 року Тараклійський відділ поліції Молдови оголосив його в розшук за незаконний перетин кордону. Олег Б. переховувався від слідства.

Адвокат, який перший час представляв інтереси Олега Б., пояснював у суді, що чоловіка спонукали до диверсії. Проте він сприяв слідству та показав на осіб, які були з ним на місці злочину.

«Він відтворив повністю всі події. Тому сенсу впливати на свідків або сенсу переховуватись немає. Він навпаки буде намагатись довести суду те, яка його ступінь участі і чого він тут опинився на лаві підсудних», — сказав захисник під час одного з засідань.

Ми проаналізували акаунти Олега Б. в соцмережах — поміж його «друзів», зокрема, можна побачити осіб з Росії. Але найбільше серед них користувачів з міста Чадир-Лунга, що на півдні Молдови. Саме там живе батько чоловіка та деякі його родичі. Саме там народився й жив Володимир Стоянов, який, за версією слідства, запропонував Олегу Б. долучитися до диверсії.

Глава 2. «Організатор»

Болград для Володимира Стоянова — не випадкова точка на мапі. В середині 90-х, майже за 30 років до підпалів, його вже оголошувала в розшук болградська міліція — про це свідчать витоки російських даних. Стоянову інкримінували організацію злочину та крадіжку особистого майна, і суд дозволив його арешт. Інформацію про вирок чи покарання знайти не вдалося, але відомо, що відтоді він встиг пожити на три країни під різними іменами.

Володимиру Стоянову 54 роки, крім громадянства Молдови, з 2005 року він також має російське. В паспорті РФ він позначений як Стоянов, у Молдові користується документом на імʼя Vladimir Culev.

Його кримінальний слід тягнеться через три країни: Україну, Молдову та Росію.

На початку 2000-х Стоянова оголосила в розшук поліція Молдови — за злочини проти особи та в економічній сфері.

У Росії ж його прізвище регулярно зринало в кримінальних зведеннях: від спроби у 2001 році дати московському оперативнику хабар у $3000 і 9000 рублів і викраденні речей у жінки в 2009 році — до погроз вбити й покалічити жінку та її малолітню доньку у 2019-му. За останній епізод, згідно з витоками, його засудили. Того ж року Стоянов, судячи з даних, жив у підмосковному Подольську та міняв водійське посвідчення.

В 2019-2020 роках Стоянов, згідно злитих російських баз даних, неодноразово перетинав кордон Молдови та відвідував Комрат, столицю Гагаузії.

Була в його біографії і легальна сторінка. Ймовірно, саме Володимир Стоянов у 1996 році став одним із засновників фармацевтичної компанії ACRON-FARM, зареєстрованої в Чадир-Лунзі. Серед співзасновників також значиться Марія Стоянова. Нині фірму ліквідовано.

На Одещині у квітні 2024-го Стоянов, за версією слідства, не просто керував диверсією на відстані — він особисто був разом з Олегом Б. на обох підстанціях.

14 червня 2024 року Стоянову заочно повідомили про підозру в організації диверсії. Чотири рази — у липні 2024-го, у січні та жовтні 2025-го і в серпні 2026-го — одеські суди давали дозвіл його затримати та доправити на лаву підсудних для обрання запобіжного заходу. Жоден із цих дозволів так і не виконали. У вересні 2025 року слідчий суддя навіть закрив розгляд чинного на той момент клопотання про арешт Стоянова — воно втратило силу за строком давності.

Питання до нього, схоже, є і на малій батьківщині в Гагаузії. У травні 2025 року Комратський суд розглянув клопотання прокурора про заочний арешт Culev V. Справа досі не завершена, інших подробиць у судовому реєстрі Молдови немає.

Де Володимир Стоянов перебуває зараз — невідомо.

Утім, за версією СБУ, навіть він у цій історії був лише посередником. Завдання підпалити одеські підстанції, кажуть у спецслужбі, надійшло згори — від людини, яку в Москві знають як шанованого спортивного функціонера, а в Молдові — як «Болгара».

Глава 3. «Ініціатор»

У Москві Григорій Карамалак — віцепрезидент Федерації спортивної боротьби Росії, голова «фонду допомоги ветеранам та інвалідам спорту» IFAVIS і помічник сенатора від Курської області Олександра Бриксіна. У Молдові — фігурує в медіа як злодій у законі на прізвиська «Болгар» і «Бондік», якого вже 28 років не можуть повернути на батьківщину.

Карамалак народився у 1965 році в Тараклії — місті на півдні Молдови, за три десятки кілометрів від гагаузького Комрата. Займався боротьбою, став майстром спорту, а у 1990-х мав власний винний бізнес — компанію «Бояна-груп». Саме з її офісів у квітні 1998 року почалися його проблеми із законом: молдовські правоохоронці прийшли туди з обшуками, а Карамалака та кількох його підлеглих заарештували.

За інформацією, наданою колегами з OCCRP, перелік звинувачень був довгим: бандитизм, вимагання майна організованою групою, незаконне поводження зі зброєю, замах на умисне вбивство. За даними слідства, з 1996 по 1998 рік угруповання Карамалака, застосовуючи фізичне та психологічне насильство, вибивало з людей гроші, автівки й нерухомість — загалом на 983 тисячі леїв (~ $180 тисяч). Одного з потерпілих, наприклад, змусили віддати будинок вартістю $60 тисяч, два автомобілі та $8,5 тисячі готівкою.

Під вартою «Болгар» пробув недовго. 17 листопада 1998 року Кишинівський суд відпустив його під підписку про невиїзд — через поганий стан здоровʼя. За шість днів Карамалак нелегально виїхав до України, а звідти — до Росії. Молдова оголосила його в розшук, і того ж року його імʼя зʼявилося в базі Інтерполу.

Шанс повернути його до Кишинева випадав щонайменше двічі. У 2003 році Карамалака затримали українські правоохоронці в аеропорту «Бориспіль», і країни навіть домовилися про екстрадицію. Але за день до неї його звільнили з-під варти. У грудні того ж року «Болгара» затримали вже в Москві — і тут він попросив політичного притулку. Росія не відмовила: у 2006 році Карамалак отримав статус біженця, а у 2008-му — російське громадянство. Згодом Молдова передала матеріали його справ російським колегам. Там «Болгара» визнали не винуватим.

Вже тоді в Москві Карамалак був не просто втікачем, якого прихистили. За словами поінформованих джерел у Молдові, з якими вдалося поспілкуватися KibOrg, на початку 2000-х інтерв’ю з ним організовували та курували працівники ФСБ: вони були присутні під час зйомок і затверджували кінцеві матеріали.

Із рішенням російських суддів Кишинів не змирився: 2016 року молдовська прокуратура відновила кримінальне переслідування Карамалака одразу в кількох справах, зокрема щодо шантажу та замаху на життя, і знову оголосила його в міжнародний розшук.

На його кар’єрі в Росії це ніяк не позначилося. Як вдалося встановити KibOrg, окрім посад у спорті та при сенаторі, у 2020 – 2024 роках Карамалак був радником генерального директора газового підприємства «Севастопольгаз» в окупованому Криму, а у 2023 – 2024 роках — заступником гендиректора ТОВ «ЦЕНТРКАПІТАЛ», яке займається оптовою торгівлею медичними товарами.

Сприяє він і відверто мілітарним проєктам. У 2018 році Карамалак розповідав, що планує підтримувати спортивно-патріотичний клуб «Ярополк», директор якого, Ілля Шадриков, колись служив в антитерористичному підрозділі ФСБ «Альфа».

«У минулому він був бойовим офіцером, — казав тоді Карамалак. — Мене вразив його ентузіазм. Але головне — його ідеї співзвучні моїм!» 

Того ж року він влаштував турнір зі змішаних єдиноборств в окупованій Ялті, у 2022 – 2023 роках особисто організовував спортивні змагання в окупованому Мелітополі, а у 2023-му відвідав окупований Луганськ.

Саме за це у 2023 році Карамалак опинився в санкційному списку ЄС.

«Він контролює фонд IFAVIS (Російська Федерація), через який, за підтримки окупаційної влади, займається організацією патріотичних та спортивних заходів на окупованих територіях на сході України. Крім того, він є помічником російського сенатора від Курської області Олександра Бриксіна», — йдеться в рішенні про запровадження санкцій.

Проте, за даними СБУ, саме Карамалак стоїть на початку ланцюга, який привів до підпалів на Одещині. Як стверджують у спецслужбі, на завдання ФСБ він задіяв для диверсії в Україні виконавців з кримінального середовища Гагаузії.

Та, незважаючи на це, санкції Євросоюзу наразі залишаються єдиним покаранням, яке його наздогнало.

Епілог

KibOrg намагався зв’язатися зі Стояновим і Карамалаком за їхніми російськими номерами телефонів. На момент публікації відповіді ми не отримали.

Не вдалося KibOrg поговорити й з Олегом Б. Захисниця, яка нині представляє інтереси чоловіка, відмовилась розповідати про його позицію щодо обвинувачення. За її словами, вона прозвучить у суді.

Олег Б. утримують під вартою вже понад два з половиною роки. З жовтня 2024-го його справу розглядає Приморський районний суд Одеси. Відтоді запобіжний захід йому раз за разом продовжують, а апеляційний суд щоразу відхиляє скарги захисту.

«Я нічого такого не робив і не збирався, — сказав обвинувачений на одному з засідань. — Працював і нікому нічим не заважав».